Цей вид любові може проіснувати, якщо у відстані є якісь жорсткі тимчасові рамки і чим менше вони, тим більше шансів, що любов *IN LOVE* не зникне. А якщо ця відстань затягнута до нескінченності, то більша ймовірність того, що любові слід прохолодне і залишаться самі спогади, які будуть зігрівати душу.
Такі висновки я зробила з життєвих ситуацій моїх знайомих.
Любов на відстані для мене це міф, казка, ілюзія.
Перший приклад любові на відстані. Подруга розійшлася з хлопцем, так як він поїхав працювати в інше місто і перспектив там для нього куди більше, ніж у рідному місті. А подруга за станом здоров’я не могла поїхати за ним.
Другий приклад любові на відстані. Подруга зустрічається вже більше року з хлопцем з іншого міста. Катаються туди сюди щотижня. Він там, у себе, добре заробляє, вона тут. Ніхто кинути роботу не може, з особистих причин. Зрідка відбуваються ревниві сварки і нерозуміння. ;D Зараз разом шукають компромісне вирішення цієї дилеми, розуміючи, що їхні стосунки можуть розвалитися при такому розкладі справ.
Третій приклад любові на відстані. Чоловік знайомої поїхав на заробітки до Італії на рік, який триває вже більше 8 років. У нього там є коханка, у неї тут коханець. Поєднує цих людей лише спільні діти. Коли він приїжджав сюди на весілля дочки, то вони вели себе як абсолютно чужі люди.
І таких прикладів завались. Любов на відстані неможлива за визначенням. Для мене відстань – це розлука. Коли мій улюблений поїхав у відрядження до Пітера на 2 тижні, то я думала, що зійду з розуму. Я шалено нудьгувала за ним, я не могла його поцілувати, обняти, притиснутися до нього, сходити погуляти, разом поїсти, попити кави, навіть просто зайнятися сексом. Ми звичайно спілкувалися по скайпу, асьці і телефону, але це вже будьте ласкаві не те! Ніяке таке спілкування не замінить його поряд.
Є таке твердження, що якщо Любов справжня, то ця відстань зміцнює її! У цьому твердженні я не впевнена. *YES* Відстань навпаки створює слабинку в любові. Так як з’являються підозри, ревнощі і багато різних неприємних думок. Ну, не повірю, що за рік розлуки жодного разу не прослизне навіть одна думка про це.
Навіть нехай любов на відстані залишиться. Зустрінетеся ви через років десять. А де шанс того, що ви залишитеся колишніми, з тими ж поглядами на життя, з тими ж звичками і з тим же улюбленим проведенням часу? Тобто, по суті, дві людини любили ілюзію один одного, можуть виявитися абсолютно чужими людьми.
А при цьому сімейне життя у ваших друзів йде своїм чередом, а ви просто спостерігаєте за цим і лише мрієте про те, що десь там є ваша кохана людина. На всіх святах ви одні, на відпочинку теж. Ви одні в реальному сьогоднішнього життя – немає справжнього і по суті майбутнього. І це любов? *DONT_KNOW* Любов в очікуванні? Любов у мрії? Якась це зла любов, якщо це вона! Жити в самоті, жити ілюзією, жити надією, жити від дзвінка до дзвінка і від зустрічі до зустрічі, з постійним відчуттям ревнощів і підозр. Хоча може хтось вважає це справжньою любов’ю. А я цю “любов на відстані» називаю насильством над собою, своєю душею і почуттями!
