Батьки часто скаржаться, що їх дитина росте неслухняною, не виконує вимог старших, не визнає авторитетів. Однак лише одиниці намагаються проаналізувати дії своєї дитини і розібратися в тому, що ж викликає ту чи іншу модель поведінки. ;D Найчастіше батьки вимагають від свого чада беззаперечного підпорядкування та суворого дотримання усіх заборон, навіть не віддаючи собі звіту в тому, чи дійсно всі ці заборони справедливі і продиктовані життєвою необхідністю.
Непослух як протест
Проти чого протестує неслухняна дитина? Досить часто негативна модель поведінки є відповіддю на занадто велику кількість заборон, які, чесно кажучи, не завжди бувають виправданими. Діти дуже тонко відчувають навколишню ситуацію і якщо суворе ставлення до них продиктоване не просто бажанням захистити від можливих неприємностей, а потребою батьків відчути свою значимість, утвердити свій беззаперечний авторитет, то тут реакцією дитини може бути саме протест проти жорсткого обмеження його свободи.
Надмірна опіка дорослих породжує в дитині внутрішній протест, який зовні виявляється якраз у вигляді непослуху. Часто ми не сприймаємо дітей як повноправну особистість і навіть не намагаємося пояснити причини своїх заборон. *YES* Категоричне «ні» без жодних пояснень його причин може викликати у відповідь лише бурхливий протест, заперечення права старших на жорстке управління життям дитини. Саме тому потрібно не просто забороняти, а й пояснювати причину цієї заборони.
Непослух як результат дефіциту уваги
Психологи говорять про те, що непослух – це ще й спроба дитини привернути до себе увагу батьків, коли він відчуває, що його йому не вистачає. Дефіцит уваги штовхає дитину на погану поведінку, яка виступає для його батьків як подразник. Як правило, на таку поведінку батьки реагують швидше, ніж на слухняність, і якщо дитині не вдається заслужити похвалу, то він йде навіть на явний конфлікт з батьками, в спробі привернути до себе їх увагу.
Така модель поведінки дуже швидко закріплюється, адже дитина бачить, що при його неслухняності батьки відриваються навіть від самих термінових справ, для того, щоб зробити зауваження, а іноді навіть і покарати, тобто, проявити хай не настільки приємну, але увагу. Для того щоб неслухняності не стали нормою, батькам потрібно навчитися слухати свою дитину, виявляти непідробний інтерес до того, що відбувається в її житті, приділяти йому достатньо уваги і хвалити, нехай навіть за найменший успіх. 😉
Непослух як показник невпевненості в собі
Більшість дітей гостро реагують на невдачі в тій чи іншій справі, особливо, якщо такий негативний досвід підкріплюється критикою. Це перше, що занижує самооцінку дитини, викликає в ньому невпевненість у своїх силах, тягне за собою втрату віри в успіх. Це породжує появу проблем у спілкуванні з оточуючими, а потім і в комунікації з однолітками.
Часто неслухняність у школі, зниження неуспішності і некерованість дитини є своєрідним щитом, яким він закривається через почуття невпевненості в собі. Якщо дитину постійно критикують за найменші помилки і провини, то у нього складається враження, що не варто і намагатися поміняти поведінку чи ставлення до навчання, до життя в цілому, адже це все одно не призведе до успіху. Дитина повинна відчувати підтримку батьків, їх беззастережну впевненість у її успішність, а також їх любов, навіть у тому випадку, якщо вона допускає багато помилок і промахів.
Непослух через ревнощі або образи
Часто поява другої дитини в сім’ї є не тільки великою радістю, але й великим випробуванням для первістків. Батьки в даній ситуації повинні проявити максимум мудрості й дипломатичності, дарувати першій дитині ще більше любові *IN LOVE* для того, щоб він не відчував своєї непотрібності, і щоб ревнощі не стали приводом для спалаху непослуху. Своїм непослухом дитина може зганяти почуття образи, почуття розгубленості від свідомості того, що його місце в серці батьків зайняв хтось інший.
Дуже важливо зробити в цій ситуації первістка союзником, пояснювати йому, як пощастило молодшій дитині, що у нього є такий старший брат чи така старша сестра. У міру можливості потрібно залучати старшу дитину до турботи про молодшого, тим не менш, не забуваючи залишати кожен день час, який присвячувати тільки йому. Старша дитина має відчувати свою значимість, любов до себе – це допоможе йому правильно зорієнтуватися в ситуації і не викличе негативної моделі поведінки внаслідок ревнощів до молодшої дитини або через образу на батьків.
