Жіночий Журнал JIJOUR продовжує цикл віршів про пори року. Ми вже публікували вірші про осінь і вірші про зиму. А сьогодні пропонуємо вашій увазі вірші про літо, яке ось-ось вже настане.
Вірші про літо і канікули
Літо
Липа, липа зацвіла! —
Засурмила всім бджола.—
Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Там уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду.
Вирушаймо ж у політ! —
Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
(Тамара Коломієць)
ВЕСЕЛЕ ЛІТО
Сонце, море і пісок –
Все для ігор, для діток.
Зайчик сонячний стрибає,
Він з малятами пограє:
Можна в жмурки в доганялки.
Раді Саші і Наталки
А Сергій в пісочку грав,
Він фортецю збудував.
На мурашник схожа дуже.
Влітку весело нам, друже!
Море хвилями хлюпоче,
Дітлахів воно лоскоче..
Всі стрибають і радіють,
Про веселе літо мріють.
(С. Швець)
ПРИКМЕТИ ЛІТА
Ластівки літають
Над водою низько,
Хвилі розбивають —
Значить, дощик близько.
Мов червоні квіти,
Хмари в небі синім,
Значить, завтра, діти,
Буде вітер сильний.
А як льону річка
В полі засиніла,
Знайте, що суничка
У гаю дозріла.
(М. Чепурна)
ЛІТО
У відчинене віконце
Зазирнуло зранку сонце
І лоскоче ніжно носик,
І маленькі ніжки босі.
Сяйвом сонця все залито,
В нас гостює справжнє літо
Кольорове та яскраве,
Запашне, смішне, цікаве!
Мама літечку радіє,
Літо всіх маляток гріє,
Щоб росли вони здорові,
Наші «сонечка» чудові!
(О. Роговенко)
Канікули
«Канікули! Канікули!» –
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!
А що таке «канікули»?
Це – літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.
Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину…
Це час, коли за друзями
ми скучим – як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!…
(Анатолій Костецький)
Кінець літа
Прохолодно стає, а не хочеться,
Щоб надвечір ішли холоди.
Над рікою тумани клубочаться
І повзуть над лугами з води.
Літо раптом взяло і кінчається,
Ніби й зовсім його не було.
За пташками у вирій збирається
Й забирає з собою тепло.
Вже і ластівки гнізда покинули,
В надвечір’ї тепер не дзвенять.
Соловейки за ними полинули,
Ген лелеки у небі летять…
Щось так мало завжди того літечка,
Що не можна й натішитись ним.
Вже пшениці нема в полі й житечка —
Колоски стали хлібом святим.
Ну, а літо взяло і кінчається.
Дощик слізно в шибки стукотить…
Це воно так із нами прощається.
А за ним прийде осінь умить…
