Деякі люди в сучасному світі гордо називають себе гедоністами. Вони живуть собі на втіху, п’ють дороге вино, купують дизайнерський одяг. Що ж таке гедонізм насправді?
Що таке гедонізм? Гедонізм (з др.-гр. – ‘насолода’, ‘задоволення’) – філософське вчення про те, що задоволення – це найвище благо і сенс життя людини. У сучасному широкому значенні гедонізм – це прагнення до щастя і задоволення з мінімумом страждань і болю.
Гедонізм – прагнення до задоволення і щастя
Основоположник гедонізму – філософ Арістіпп (435-355 рр. до н. е.), сучасник Сократа. Людям властиво бажати повторення відчуттів, які приємні, і уникати тих, що завдають страждання. Реальним критерієм людських дій філософ вважав задоволення і страждання. Але це не означає, що треба йти на поводу у своїх бажань. Аристипп і його учні-кіренаїки проповідували розумне задоволення, тобто кероване розумом. Якщо задоволення недосяжне або його задоволення загрожує стражданням, потрібно вміти легко і безболісно відмовитися від цього.

Філософ Мішель Онфре, один з ідеологів сучасного гедонізму, у 28 років пережив інфаркт, завдяки чому рано навчився цінувати радість життя. Мораль гедонізму він вбачає в інтроспективному ставленні до життя, що ґрунтується на отриманні задоволення самому і доставленні задоволення іншим, водночас не завдаючи шкоди ані собі, ані будь-кому іншому.
Гедоніст бере від життя все
Хто такий гедоніст? Це людина, яка живе і робить усе заради насолоди та отримання задоволення в теперішньому моменті. Вона прагне взяти від життя максимум благ і якомога частіше та більше перебувати у стані щастя. Філософ Вільгельм Віндельбанд у книжці «Історія стародавньої філософії» описує гедоніста як світського мудреця, що з ясною свідомістю насолоджується життям, вміє цінувати тілесні насолоди та духовні радощі. Він без вагань користується речами і людьми, але при цьому ніколи не забувається в насолодах, залишається паном своїх бажань. Він ніколи не хоче неможливого і в менш щасливі дні вміє вийти переможцем і зберегти свій спокій і безтурботність. Цей образ актуальний і в наші дні.
У прагненні отримувати, запереченні суспільного обов’язку гедоніст схожий на егоїста, але це не тотожні поняття. Гедоніст може бути відповідальним і чесно виконувати покладені на нього обов’язки. На відміну від егоїста, він отримує задоволення, коли робить матеріальні чи нематеріальні подарунки іншим. Сучасний гедоніст має турбуватися не лише про щастя для себе, а й для інших. Це життєлюб, який отримує задоволення від себе і від навколишнього світу, заражає цим людей, які знаходяться навколо.
Життя на повну в реальному світі, а не потойбічному
У гедонізмі безумовну цінність має реальне життя. Насолода – це не нагорода за праведність у житті вічному, як у християнстві чи ісламі. Право на щастя має кожна людина в земному житті. Мішель Онфре бунтує проти будь-якої влади, зокрема проти тих, хто нав’язує та організовує релігію. Це ті, хто знає, що існує тільки один світ і що будь-яке просування потойбічного світу змушує нас втрачати користь і вигоду від єдиного, який дійсно існує. Ось це воістину смертний гріх, пише Мішель Онфре в книзі «Маніфест атеїста». Він не зневажає вірян, але вважає, що релігійні «дитячі казки для втіхи» відволікають від реальних проблем існування і тим самим посилюють їх.

Цьому напряму гедонізму протистоїть так званий християнський гедонізм. Християнські гедоністи, найвідоміший представник яких доктор богослов’я Джон Пайпер, стверджують, що істинний гедонізм – це християнська віра. Вона веде до найглибшого задоволення – споглядання Бога. Філософ Фрідріх Ніцше заперечував можливість існування християнського гедонізму, який, на його думку, суперечить природі поняття і спотворює реальність.
Задоволення від усього, що людина робить
Сучасний гедонізм визначає сенс людського існування в прагненні до отримання задоволення від усього, що людина робить і що її оточує. Це може бути як фізичне задоволення, так і духовне. Нині у світі популярна гедоністична концепція щастя хюґе, яка вчить насолоджуватися кожним моментом і бачити красу в дрібницях, а не лише в iPhone чи Maybach.
Хюгге – це компас, що спрямовує нас до тих важливих моментів, які не купиш за гроші. Це вміння бачити диво у звичайному. Це піти погуляти в парк із сестрою, слухати дощ, що барабанить по даху, випити кави з найкращими друзями. Робити хюгге – означає робити щось приємне, те, що робить тебе щасливим. Визначте, що вам приносить задоволення, і впроваджуйте це в життя.
Але не забувайте, що гедонізм вимагає дисципліни. Одна чашка кави – це задоволення, 5 чашок уже не насолода, а пересичення. І це стосується всього.
Гедонізм – демократичний принцип
Гедонізм доступний і багатим, і бідним, бо вміння насолоджуватися не залежить від кількості грошей. Хтось може дозволити собі відпочинок на розкішній яхті, але все одно не буде щасливим, а когось переповнює це почуття від споглядання ранкової тиші на озері.

Гедонізм – це добре чи погано? Істинний гедонізм не стільки про насолоду від матеріального світу, скільки про радість інтелектуального пізнання, задоволення від книжок, мистецтва. І це добре. Погано, коли цей термін підміняють і примітивно інтерпретують як прагнення до комфорту і всього кращого тільки в плані товарів і послуг. Споживання заради споживання – це не гедонізм, а бич сучасного суспільства, який успішно використовується маркетологами.
Гонитва за новим смартфоном не гедонізм. Ще епікурейці, які продовжили розвиток ідей Арістіппа, вважали, що кожна людина має право на щастя і для цього їй ніхто не потрібен. Щастя вони вбачали в душевному спокої, у відсутності страждань і занепокоєння. У нашому світі щастя – вміння насолоджуватися кожним прожитим моментом життя з різних причин – і матеріальних, і духовних. Що таке щастя, як не проста гармонія між людиною і тим життям, яке вона веде, писав філософ-екзистенціаліст Альбер Камю.
Гедоністичний сенс життя веде людину до відчуття щастя, адже вона робить у житті те, від чого отримує задоволення. Але не плутайте гедонізм із невгамовним споживацтвом, яке перетворює людину на раба своїх бажань.