Обмеженому розуму при поверхневому погляді здається, що релігії відрізняються одна від одної – у кожної є свої власні боги, священні книги, молитви, ритуали, святі місця та храми, а також численні правила, за якими мають жити віруючі. Те, що в одній релігії визнається чеснотою, в іншій може вважатися гріхом.
Наприклад, вбивство корови для індуса більше тяжкий гріх, ніж вбивство простої людини, в той час як у деяких інших релігіях на свята прийнято різати корів. *SCRATCH* У синагогу і мечеть забороняється входити з непокритою головою, а в православному храмі чоловікам не можна перебувати в головному уборі.
Іудеям не дозволяється згадувати ім’я Господа всує, а індуїсти вважають: чим частіше вимовляти імена богів, тим краще. Для мусульманина випити вина – це гріх, а християни причащаються вином у храмах. Окремі відмінності між деякими релігіями можуть здатися прямо протилежними, і таких прикладів можна навести сотні.
Що ж спільного у всіх релігій? Щоб відповісти на це питання, необхідно подивитися, як “влаштована” кожна з них. Будь-яка релігія має а) культ і б) особливий світогляд. Культ, або культова практика, передбачає конкретні дії віруючого (наприклад, молитва або відвідування храму). Світогляд, або світосприйняття, включає в себе уявлення про навколишній світ і людину. Найважливіше в релігійному світогляді – це уявлення про надприродне, нематеріальний світ.
Дійсно, якщо з кожної релігії прибрати те, що відрізняє її від інших, залишиться суть, “серцевина”, практично однакова в усіх релігій. Ця суть говорить про те, що Всесвіт улаштований складніше, ніж здається на перший погляд: крім навколишнього світу, звичного для всіх, існує інший, незримий світ, який впливає на те, що відбувається навколо.
І людина повинна враховувати це, співвідносячи свою поведінку з певними закономірностями. Саме ці знання, що виходили від людей, яких згодом стали називати пророками, месіями, аватарами, вчителями, і служили причиною виникнення всіх світових релігій.
Важливо підкреслити, що засновники будь-якої релігії говорили тільки про те, що було для них реальністю, результатом їх власного досвіду. *OK* Вони мали не вірою в те, про що говорили, а прямим знанням цього. Пряме знання є результатом безпосереднього сприйняття. Точно так само зряча людина знає про існування сонця тому, що сама бачить його, у той час як сліпий може тільки вірити в його існування зі слів зрячого.
Тому-то в кожній релігії обов’язковий елемент віри і як наслідок – супроводжуючі його різні ритуали поклоніння. Адже звичайні люди, залучені чудесами і проповідями святих, самі ніколи не переживали нічого подібного, осяянь святих. Тому для них єдиним способом доторкнутися до Великої Істини були віра і поклоніння. Будувалися храми, створювалися молитви та ритуали, – все це зміцнювало віру і допомагало поклонінню.
Проте завжди знаходилися люди, які були здатні на більше. Завдяки особливим прийомам роботи над собою такі люди настільки вдосконалили себе, що самі навчилися переживати те, про що говорили їхні вчителі. Методи самовдосконалення передавалися від вчителя до учнів, їх кількість з часом зростала, утворюючи цілі школи.
Отже, кожна релігія з моменту виникнення розвивалася паралельно по двох напрямках. Перше – добре відоме і масове – зовнішнє, засноване на вірі і дотримання релігійних приписів. Цей напрямок з часом оформився в релігійні організації зі своєю атрибутикою, обрядами і храмами, де віруючі могли відправляти культ.
Другий напрямок – нечисленне і закрите для непосвячених – внутрішнє, засноване на таємних знаннях і інтенсивних практиках. Це езотерика (від грец. “Eso’terikos” – “внутрішній”, “прихований”), що дозволила своїм послідовникам (езотерика) практично змінювати себе у відповідності з ідеалами, проголошеними творцями кожної релігії. 😉 При цьому езотерики завдяки безпосередньому переживанню пізнавали найглибші істини, які лежать в основі всіх релігій.
Для езотерики важливо отримати містичний досвід, а не виконувати обряди та ритуали, які засновані на певних релігійних нормах і правилах. Тому езотериків також називають містиками (від грец. “Mystikos” – “таємничий”).
Містика – це розширення меж свого сприйняття за межі матеріального світу. Містику вдається безпосередньо доторкнутися до потаємним таємниць Всесвіту і людини, ґрунтуючись не на вірі, а на власному досвіді. Тому між справжніми езотериками ніколи не було розбіжностей і вже тим більше протиборства, хоча вони могли належати до різних традицій і школам. Адже містичний досвід залежить від глибинного, фундаментального устрою людини і Всесвіту, а ці речі однакові для будь-якого народу і часу.
Найдавніші з відомих нині езотеричних шкіл виникли приблизно 7-10 тис. років тому. Деякі школи зникли, інші до цих пір являють собою живу традицію. Такі школи були або є в джайнізм (Дігамбар), в індуїзмі (багато шкіл індуїстської тантри і йоги), в бон (юнгдрунг бон), в буддизмі (ваджраяна, дзогчен), в даосизмі (“внутрішня” алхімія, деякі школи цигун), в іудаїзмі (хасидизм, каббала), в християнстві (у православ’ї – ісихазм; в католицтві – послідовники Ігнатія Лойоли і малабарські християни), в ісламі (суфійські ордена), у вуду, в корінних традиціях американських індіанців (одна з таких ліній описана Карлосом Кастанеда), серед аборигенів Австралії, в традиціях дохристиянської Русі. Багатьох видатних містиків (Емпедокл, Піфагор, Парацельс, Якоб Беме, Г. І. Гурджи, Р. Штайнер, Ошо Раджніш і багато інших) з певних причин важко віднести до якої-небудь однієї традиції, найчастіше вони самі створювали нові традиції. *YES*
Містики завжди зберігали свої знання в таємниці, оскільки, якщо їх неправильно зрозуміти або неправильно використовувати, можна нашкодити і собі, і оточуючим. А ось більшість представників традиційної релігійності вельми негативно ставляться до езотерики, абсолютно не розуміючи її і тому вважаючи шкідливою єрессю. Вони мають рацію: адже їх турбують не пошуки досконалості, а “захист віри”.
Такі “релігійні діячі” перетворюють свої релігії в соціальні організації, агресивно борються за владу над умами і базуються на мертвих догмах. Будучи живими словами в устах своїх засновників, первинні ідеї майже завжди швидко омертвляються їх послідовниками, геть позбавленими харизми і тому стурбованими поширенням “істинної віри” та створенням відповідних соціальних інститутів. Тому ні один яскравий майстер не уміщався в рамках існуючих в його час традицій (оскільки вони були вже мертві), а створював нову, в свою чергу благополучне умертвіння його “послідовниками”.
Езотерику часто плутають з окультизмом або навіть з чорною магією, проте нічого спільного з викликанням духів або чаклунством вона не має. Нерідко езотерикою називають пророцтва про майбутнє Землі, таємничі легенди про далеке минуле, розповіді про невидимі країни і т. п. Подібні історії часто містять міф про безперервну таємну війну “білого” і “чорного” початку. Такі теорії зазвичай приводять людину до пошуків темних сил навколо себе (при цьому самого себе, природно, відносять до представників “світлих” сил).
Подібні навчання іноді називають мезотерікою (від грец. “Mesos” – “середній”), тобто серединним вченням між звичайними знаннями – екзотерикою (від грец. “Exo’terikos” – “зовнішній”) і езотерикою. Адже якщо людина бачить тільки малу частину істини, то, природно, вона додумує цю частину до цілого в силу своїх уявлень про нього. Так виникла мезотеріка. Домашнє завдання: назвати школи і найбільш видних представників мезотерики.
Таким чином, кожну релігію умовно ділять на два шари – зовнішній (обрядово-ритуальний) і внутрішній (езотеричний). *YES* Ці два шари кожної релігії (в ідеальній “здоровій” релігії) доповнюють один одного, так як дозволяють різним людям розвиватися в залежності від їх природних даних. Наприклад, відомі поодинокі випадки, коли прості віруючі під час молитви відчували глибокі містичні переживання. Однак одним із завдань езотеричних практик є навчити людину свідомо і цілеспрямовано досягати подібних станів.
Іноді зовнішню (обрядово-ритуальну) частину релігії порівнюють з тілом, а її внутрішню (езотеричну) частину – з душею. Сама ж езотерика подібна величезному айсбергу, більша частина якого знаходиться під водою і прихована від погляду непосвячених.
