Всі давньослов’янські боги, що входять в стародавній пантеон, ділилися на сонячних і функціональних. Верховним богом у слов’ян вважався Рід. У бога Сонця завжди було чотири іпостасі, за кількістю пір року : Коляда (Хорс), Ярило, Купайло (Даждьбог) і Световит (Сварог). Функціональними богами були : Семаргл – це бог смерті, образ священного небесного вогню, Перун – це покровитель воїнів і блискавки, Стрибог – це владика вітру і Велес – це чорний бог, відомий як владика мертвих, магії і мудрості.
З тих пір, як слов’яни перейшли до землеробства, дуже важливу роль в їх культурі і вірування почали відігравати сонячні боги. Але дуже багато в слов’янській культурі було запозичено у східних, сусідніх кочових племен, і тому імена багатьох божеств несуть в собі коріння скіфів. Кілька століть Дажбог був на Русі одним з найбільш шанованих. Це бог сонячного тепла і світла, родючості, бог щастя і літа. Ще відомий під ім’ям Щедрий бог. Його символ – це сонячний диск. Люди шанували Дажбога як захисника, і називали себе його нащадками, онуками. Про нього скрізь говорили, як про першого правителя, який заснував календарний рахунок днів, як про законодавця. Йому прислуговували чотири діви чистої краси. Зоря Ранкова – вона відкривала ворота палацу вранці, Вечірня Зоря їх вечорами закривала, Вечірня Зірка, і Ранкова Зірка стерегли чудних коней бога.
Бог Хорс ( Коляда), ім’я якого означає «коло», «сонце», втілював собою світило, що рухається по небу. Це досить стародавнє божество, що не має людської подоби, і тому видавалося просто у вигляді золотого диска. Супутником сонячних богів був Семаргл – крилатий пес, бог коренів, охоронець посівів, насіння та паростків. Семаргл і Хорс – це скіфські божества, культ яких прийшов від східних кочівників, тому вони широко шанувалися в основному в Південній Русі, що межувала зі Степом.
Жіночими ж божествами добробуту, родючості і весняного життєвого розквіту були Леля і Лада. Лада – це богиня достатку, шлюбу, часу дозрівання посівів. Її культ у поляків простежується аж до п’ятнадцятого століття, він був сильно розповсюджений не тільки у слов’янських народів, але й у балтів. Її називали – «матір’ю Лелевою». А сама Леля – це була богиня весни, богиня першої зелені, а також богинею незаміжніх дівчат. Її ім’я часто зустрічається у багатьох словах, пов’язаних з дитинством : ляля, лялька – це іграшка або ж звернення до маленької дівчинки, люлька – це лелека, приносить діток.
У слов’ян будь-яке природне явище обов’язково називалося іменем певного бога, якого шанували і поважали, але ніколи перед ними не були рабами! Предки всіх слов’ян любили богів, як своїх батьків, поважали, як люди поважають своїх друзів і сусідів, шанували так, як шанують природу або вчителів.
