Міфологія стародавніх слов’ян, в основному, дотримувалася засад уявлень праслов’ян часів їхньої єдності (до кінця першого тисячоліття нашої ери). По мірі того, як слов’яни розселялися з праслов’янської території, яка знаходилася між Дніпром і Віслою, по Східній і Центральній Європі від Дніпра до Ельби, а також від півдня Балтійського моря і аж до півночі Балканського півострова, відбувалося розширення слов’янської міфології, яка довго зберігала основну характеристику загальної міфології слов’ян.
Слов’янська міфологія в Київській Русі включала в себе і складний комплекс загальних уявлень про народження і устрій світу, та інформацію про багатьох стародавніх богів, які відігравали важливу роль не тільки в природі, але і в життєдіяльності всіх людей. Так склалося, що справжні тексти слов’ян не збереглися. Споконвічна міфологічно-релігійна язичницька цілісність була практично повністю зруйнована в період приходу слов’янських народів до християнства.
Сучасне складання повної картини міфології стародавніх слов’ян в наші дні можливо тільки на підставі реконструкції основних міфологічних елементів на базі речових та письмових джерел. Один з найважливіших джерел – це, звичайно середньовічні історичні хроніки, які були написані іноземними спостерігачами, зокрема латинською та німецькою мовами, а так само і деякими слов’янськими авторами, в основному це міфологія польських і чеських племен. Багато ціних відомостей можна знайти у творах візантійських письменників, починаючи з Прокопія (шосте століття) і географічних описах європейських та арабських авторів.
Крім усього цього, дуже цінні відомості про давньослов’янську міфологію, дослідники черпають з християнських навчань, спрямованих проти язичництва, про «нижчу» міфологію дізнаються з народного фольклору, такого як казки, байки і обряди. Велика кількість відомостей стають відомими завдяки розкопкам археологів в місцях язичницьких молінь і поклонінь, а також знайдених скарбів жіночих та чоловічих прикрас з давньої язичницької символікою, і звичайно, завдяки багатьом захороненням. До того ж, у процесі відновлення справжніх уявлень язичництва слов’ян допомагають порівняння з релігією давніх сусідніх народів, а ще з епічними переказами і билинами.
