Давньослов’янська релігія являє собою певну сукупність релігійних відносин і поглядів дохристиянської культури, а також організацію духовної поведінки і досвіду. Історично вона сходить до прадавньої індоєвропейської релігії. Відомості про неї в основному збереглися тільки в усній традиції. Єдиним письмовим джерелом є «Велесова книга», але її справжність у багатьох фахівців викликає сумніви.
Уявлення про святе у стародавніх слов’ян були пов’язані з уявленням про животворящу, надлюдську силу. Існувала ціла система понять, що позначають кожну таку силу. Вищим розрядом вважалися боги, які ділилися, як і в античній релігії, на земних, підземних і небесних. Нарівні з уявленнями і поняттями про вищих богів, так само існували різні вірування в богів нижчого рангу, в духів і перевертнів. Представників більш значного загону називали бісами, яким були приписані згубна сила і зловмисність. До бісів відносилися духи тих місць, які були небезпечними для відвідування, наприклад, у лісовій глушині був лісовик, у болотах і вирах – водяний, в полях – полудниці. Візуально бісів представляли у звіриному, людському або змішаному вигляді. До більш небезпечних відносили групу полудемонів – це були люди, які не пройшли свій життєвий шлях, такі як відьми, вовкулаки, упирі та русалки. Вони сильно шкодили роду людському і їх побоювалися. Так само існували істоти, що уособлюють хвороби – мара, мимохода, кікімора та ін. Крім усього цього була і група, що дає поняття про долю – Горе, Лихо, Доля, Правда, Недоля і т.д.
Слов’яни вірили у безсмертя душі і в її 
існування після смерті. При ритуалі поховання обов’язково дотримувалися всіх тонкощів цього обряду, так як тільки в цьому випадку душа знайде спокій і надалі буде приходити на допомогу своїм нащадкам. Поховання проводили в той час різними способами, досить часто вдавалися до кремації. У слов’ян особливе місце в розумінні світу займала вода. Вважалося, що вода – це стихія, яка пов’язує цей світ з потойбічним. Існувала велика кількість обрядів, які супроводжували людей у інший світ, але ніяк не менше обрядів треба було дотримуватися навіть після похорону. Найбільше значення несла тризна – бенкет і змагання. Сенс цього обряду полягав в активізації життєвої сили, у її перемозі над силами смерті.
Дуже широко було поширене ворожіння. А так як саме вода була межею між світами, то і ворожіння в основному проводилися з її допомогою. У релігійному житті первинним осередком виступала одна сім’я або ж спільність сімей – весь рід. Існували обряди які проводив тільки глава сім’ї, так як спеціальних жерців тоді не було.
