Договірне регулювання сімейних відносин сприймається в суспільстві з деякою пересторогою. Особливо це стосується такого інституту сімейного права як шлюбний договір. За даним договором подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини між собою на власний розсуд. Він може бути укладений особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також вже й подружжям.
Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (від 14 до 18 р.), на укладення з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Батьки, піклувальник можуть протестувати як проти шлюбного договору взагалі, так і проти його умов. *STOP* Відмова батьків чи піклувальника дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена в суді.
Законодавство містить імперативну норму щодо форми цього документа. Вона має бути письмовою. До того ж, даний шлюбний договір повинен бути засвідчений нотаріально.
Шлюбним договором можна врегулювати майнові відносини між подружжям, визначити їхні майнові права та обов’язки. Зокрема, може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Також сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, режиму спільної сумісної власності подружжя і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. В шлюбному договорі можна передбачити можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Також ним можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Загалом сторони мають право включити до даного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та іншим родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи. ;D
Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може передбачити звільнення житлового приміщення тим з них, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї, що забезпечить позбавлення небажаного сусідства. Також допускається визначення у шлюбному договорі надання права на утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі.
Отже, шлюбний договір може мати істотне правове значення для врегулювання сімейних відносин, особливо у тих випадках, коли особи відходять від встановлених у законодавстві умов регламентації матеріальних взаємовідносин і стати таким чином успішним засобом уникнення сімейних конфліктів або встановити наперед шлях їх вирішення.
Діюче сімейне законодавство України містить заборону включення до змісту шлюбного договору норм з приводу особистих стосунків подружжя, а також особистих стосунків між ними та дітьми. 🙂 Також шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені законодавством та ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Незважаючи на певні психологічні, емоційні застереження, шлюбний договір виконує важливу регулюючу, дисциплінуючу функцію, а тому розширення практики його укладення заслуговує на підтримку.
Сподіваємося на зникнення стереотипу сприйняття шлюбного договору як негативного явища, яке зумовлює взаємну недовіру між близькими людьми. А питання про укладення його чи відмови від цього заходу повинно вирішуватися спільно подружжям чи особами, що мають намір укласти шлюб.
