Ми виросли, але дитина в нас залишилася. На рівні підсвідомості вона керує нашим життям. Як же її зрозуміти та прийняти?
Життєрадісну людину, вдячну, оптимістичну, в чомусь наївну часто називають великою дитиною. Вона здається людям відкритою, як діти, і вміє, як вони, радіти життю. Але, виявляється, у кожному з нас, навіть у найпесимістичнішій людині, живе внутрішня дитина.
Хто така внутрішня дитина?
Внутрішня дитина – це частина людини, яка містить у собі весь досвід, пережитий нею в дитячому віці.
Внутрішня дитина – це наша здатність бути собою і приймати себе такими, якими ми є. Вона є джерелом нашого почуття цілісності та самодостатності. Це частина підсвідомості, яка вловлювала повідомлення задовго до того, як змогла повністю обробити те, що відбувається (подумки та емоційно).
Внутрішня дитина зберігає емоції, спогади і переконання з минулого, а також надії і мрії про майбутнє. Внутрішня дитина – це даність. Якщо не підозрювали про наявність дитини всередині себе, необхідно з нею познайомитися. Це важлива частина самопізнання і розв’язання багатьох проблем.
Як познайомитись зі своєю внутрішньою дитиною?
Психологи рекомендують застосовувати спеціальну техніку: Познайомитися з внутрішньою дитиною можна через техніку “внутрішня дитина”. Це медитативна техніка, яка працює через візуалізацію образу себе в дитинстві.
Познайомитися і взаємодіяти з внутрішньою дитиною буває дуже складно. Знайомство може викликати різні емоції. Часто люди не хочуть занурюватися в цей образ, бо там багато важких емоційних переживань.
Внутрішня дитина пам’ятає все:
- і почуття гордості та щастя, коли друг запросив на день народження,
- і відчуття радості, коли тато дивився на неї з блиском в очах,
- і знущання в школі,
- і неприємне відчуття, коли не знаєш відповіді на, здавалося б, просте запитання.
Наша внутрішня дитина завжди з нами спілкується. Нам просто треба навчитися слухати.
Що заважає внутрішній дитині і навіщо її приймати
Людині потрібне місце, де вона почувається захищеною і впевненою. Кожен шукає простір, де може розслабитися і бути самим собою. В ідеальному випадку таким місцем має бути батьківський дім. Якщо ми почувалися коханими своїми батьками і вони приймали нас такими, якими ми є, то це “тепла” сім’я, а дім – вогнище, що зігріває душу, до якого завжди прагне людина. Це дитяче почуття трансформується в позитивний життєвий настрій, впевненість у собі та довіру до інших людей.
Але якщо з дитинством пов’язані неприємні спогади або навіть травматичні, і людина намагається витіснити це з пам’яті, у неї часто виникають проблеми із самооцінкою, вона сумнівається, чи потрібна вона партнеру, друзям, колегам, начальнику. Не маючи власного внутрішнього стрижня, вона шукає почуття захищеності та надійності в інших. Якщо її очікування не виправдовуються, вона знову і знову розчаровується. Але в кого немає дому всередині, ті не можуть знайти його і в зовнішньому світі.
Ми відчуваємо себе дорослими, які керують своїм життям. Але дитячі переживання через підсвідомість визначають нашу сутність і самооцінку, бо дитина в нас намагається зробити все можливе, щоб образи і травми дитинства не повторилися знову.
Щоб розв’язати проблеми з дитинства, які заважають жити в дорослому віці, необхідно прийняти свою дитину такою, якою вона є, стати для неї матірʼю чи батьком. Від неї в жодному разі не можна відмовлятися!
За що відповідає внутрішня дитина?
Наша внутрішня дівчинка чи хлопчик відповідає за емоції, почуття, творчий потенціал, інтереси в житті. Якщо ми відмовляємося від нього, ми відмовляємося від самих себе. Адже це ми, тільки маленькі. А що потрібно дітям? Любов, прийняття, підтримка. Їй потрібно, щоб її помічали і не забували про неї.
Важливо знати бажання й образи своїх внутрішніх дітей, щоб змінити ситуацію в дорослому житті. Для цього їх треба прийняти такими, якими вони є, і полюбити.
Як прийняти внутрішню дитину
Як знайти, прийняти й полюбити дитину всередині себе? Для цього спробуйте зробити таке:
- Згадайте те, що приносило вам радість у дитинстві, складіть список радісних справ (футбол, малювання, танці). Буде чудово, якщо знову займетеся тим, що так подобалося в юному віці.
- Якщо дитина забилася в кут вашої душі й не виходить, спробуйте визначити, чого вона боїться. Можливо, це покинута дитина (батьки були постійно зайняті) і вона боїться самотності та небезпеки. Може, налякана дитина, яку багато критикували в дитинстві, зараз вона неспокійна, особливо якщо не отримує схвалення.
- Напишіть листа своїй внутрішній дитині виходячи з її страхів. Якщо вона боїться бути покинутою, обіцяйте, що завжди будете поруч. Якщо налякана, заспокойте її страхи.
- Звертайте пильну увагу на свої почуття. Часто вони корінням йдуть у дитинство. Запитуйте себе й аналізуйте: “Що я зараз відчуваю і чому?”.
- Приймайте почуття своєї внутрішньої дитини і ставтеся до неї з розумінням. Наприклад, дитина може влаштувати істерику. Приймайте ці емоції, але не піддавайтеся їм, не дозволяйте, щоб вони визначали ваші дії.
Психотерапевти виокремлюють 4 базові потреби, які можуть бути не задоволені у внутрішньої дитини:
- потреба у прив’язаності,
- потреба у самостійності та контролі,
- потреба у позитивних емоціях (радості),
- потреба у визнанні та власній гідності.
Задовольняйте бажання своєї дитини. Як доросла людина, ви вже знаєте, що їй потрібно, щоб зцілити. Наприклад, якщо батьки тільки критикували, але не хвалили, почніть хвалити себе за досягнення.
Не у всіх вийде прийняти свою внутрішню дитину без допомоги психолога.
Наприклад, це може не вийти у людей, які перебувають у жертовній (дитячій) позиції. Щоб вони змогли поглянути на свою внутрішню дитину, їм потрібно “дорости” до цього етапу за допомогою психотерапії.
Щоб не розпестити внутрішню дитину, важливо знайти баланс між позицією дорослого і дитини, не дозволяючи собі нехтувати дорослими обов’язками. Незнання своєї внутрішньої дитини призводить до невдоволення собою і своїм життям, конфліктів у родині. Розуміння і прийняття внутрішньої дитини допомагає розв’язати багато дорослих проблем родом із дитинства.
