Психологи переконані: щоб привчити дитину до самостійності, до обдуманого прийняття рішень та до адекватного сприйняття своєї особистості, їй необхідно від народження виділити власний простір… Як це зробити правильно і в якому віці — розповімо!
«О, самотність, як твій характер крутий!» — вирвалося за хвилину смутку з-під пера Белли Ахмадуліною. Здебільшого ми, дорослі, саме так ставимося і до самотності — як із синоніму туги, страху та душевного роздратування.
І ми намагаємося всіма силами убезпечити від самотності дітей. Схоплюємося серед ночі по першому схлипу малюка. Вщерть заповнюємо день дитини всілякими заняттями. Забираючи додому із садка чи школи, засинаємо нетерплячими питаннями та розраховуємо почути відповідь негайно. І не беремо до уваги дуже важливу річ!
Надлишок уваги та спілкування створює проблеми так само, як і їх недолік. Щоб вирости повноцінною особистістю, маленькій людині вкрай необхідно залишатися наодинці із собою. Краще у власній кімнаті, а нема її — у дитячому куточку, де дитина — господар.
І не турбуйте дитину в хвилини самотності! Прислухайтеся до застереження китайського філософа Ян Чжу, який жив три тисячі років тому: «Надайте кожного самому собі, щоб не збожеволіла людська природа»…
У контексті дитячого виховання цю формулу слід розуміти так: ви ніяк не навчите дитину самостійності, поки не навчитеся самі залишати її саму.
Привілей побути одному
Безумовно, спілкування дитині необхідне! Спілкування з близькими, яке емоційно зміцнює її та допомагає у розвитку, а також спілкування з ровесниками, що закладає у ній соціальні навички. І водночас дитині необхідно навчитися бути одній. Навчитися слухати та дивитися без того, щоб підказали: «слухай», «дивися». Навчитися самому грати, самому думати. Навчитися зосередженості, споглядальності.
Дитина, яка не вміє залишатися сама, дуже залежить від оточуючих. Біда не так у тому, що з такою дитиною важче, як у тому, що це сильно впливає на її характер. Замість здатності до внутрішнього поглиблення у ній виробляється прагнення привернути увагу дорослих, зростає невпевненість у собі й емоційна залежність від оточуючих.
Це не завжди просто – навчити бути одному. І завжди можливо. Причому, починаючи з раннього віку. Наприклад, залишити малюка одного, включивши музику, яку він любить, або дати цікаву іграшку, вигадати захоплююче заняття.
Більше того, побути наодинці з собою він може навіть у вашій присутності, просто заглибившись у свої справи.
Помилка багатьох батьків — використання самотності як покарання для дитини (поставити в кут, закрити в порожній кімнаті, ізолювати від групи тощо). Саме звідси потім і виростає в людях панічний страх самотності, неадекватна потреба скрізь і всюди перебувати у товаристві інших, навіть чужих, людей. А тим часом самотність – це привілей! Це умови, за яких дитина природним чином вчиться бути самостійною та впевненою в собі.
А якщо дитина схильна до внутрішньої зосередженості, поставтеся з повагою до цієї межі її характеру. Не смикайте її, не вважайте себе вправі будь-якої миті обірвати всяке її заняття. Натомість придивіться до малюка, постарайтеся зрозуміти чи відчути, яка внутрішня робота в ньому відбувається.
Особливо гостру потребу побути наодинці відчуває єдина дитина в сім’ї, коли йде в садок чи школу. Нервову систему малюка, незвичного до присутності сторонніх, виснажують посилене спілкування, надлишок інформації та неминуче вторгнення інших дітей у його особистий простір. Правильно поставтеся до його бажання побути на самоті. Адже і ви після важкого робочого дня відчуваєте необхідність прийти до тями, побути в тиші. Хіба не так? Звільнившись від психологічної втоми, він сам покличе вас і розповість про все, що трапилося протягом дня.
Де будемо влаштовувати самотність?
Якщо йдеться про малюків, то найзручніше місце, де вони могли б безпечно побути наодинці із собою, — це дитячий манеж.
Фахівці вважають — кожна людина має певний життєвий простір, який вона підсвідомо відчуває частиною себе. У маленької дитини це, звичайно ж, насамперед ліжечко, в якому вона спить. Але того, хто прокинувся, там краще не залишати. Немовля з самого початку має розділяти місце для сну та місце для ігор.
Зверніть увагу: застелене батьківське ліжко або розкладений диван для цих цілей ніяк не підходять. Подібна «зона відпочинку» після ліжечка здається малюкові лякаюче величезною, почувається він там тривожно, не у своїй тарілці.
З тієї ж причини йому краще повзати у знайомому та безпечному просторі манежу. Не поспішайте різко розширити територію, спустивши дитину на підлогу. Спробуйте побачити світ очима 4-місячного малюка. Колони меблевих ніжок, шафи й тумбочки, що йдуть вгору, наїжачилися гострими кутами, килим, що розстилається, скільки вистачить погляду… Правда не по собі? Тільки до року, починаючи робити перші кроки, дитина психологічно дозріє для того, щоб під керівництвом мами безстрашно освоювати територію квартири.
За спостереженнями психологів, діти, які виросли в будинках з просторими і високими стелями, почуваються менш захищеними, ніж їхні однолітки з «малогабариток». Навіть у сильних світу цього це проявляється згодом дивностями в характері.
Дітям рай — у курені!
Батьків часом дратує невгамовна жага до будівництва, що обурює малюків 3-4 років. Вони буквально перевертають все догори дном, майструючи курені зі стільців і диванних подушок, стягують нижчу скатертину зі столу — і ваза летить на підлогу, розбиваючись вщент! Але їм і горя мало! Зате під столом готове затишне гніздечко, завішане імпровізованою портьєрою.
Дорослим буває важко зрозуміти, навіщо весь цей кавардак. Не лайте за нього дітей і тим більше не забороняйте будівництво! Для психіки дитини це дуже важлива і цінна вправа — побудувати самостійно собі «курінь» і сховатися в ньому на якийсь час.
Більше того, батьків має швидше насторожити, якщо малюк не будує нічого подібно, і не прагне усамітнитися у своєму «будиночку».
Як привчити дитину бути самостійною
Подібного роду ігри для дитини – це, по-перше, спосіб на якийсь час звузити надто великий простір, перебудувавши його за своєю міркою, і відчути себе впевненіше, позбутися внутрішньої напруги. По-друге, це ще можливість викроїти власний затишний куточок, щоб, відгородившись від оточуючих, спокійно пограти з улюбленими ляльками та машинками, пофантазувати, побути наодинці із власним внутрішнім світом.
Квартирне питання: дитяча кімната
Якщо є можливість, відразу після народження виділіть дитині окрему кімнату. А щоб не пропустити її призовний плач і з часом, коли підросте, їй не було страшно й самотньо, двері в дитячій тримайте відчиненими і на ніч обов’язково запалюйте спеціальний світильник-нічничок, і заведіть собі в помічники радіо/відео-няню.
Ну а якщо житлові умови залишають бажати кращого, організуйте в загальній кімнаті хоча б дитячий куточок. Постеліть на підлогу килимок, де малюк гратиме, поставте ящик з іграшками, столик зі стільчиком, стелаж з книжками. Залишиться місце – прикріпіть до стіни драбинку, підвісьте гімнастичні кільця. Одним словом – все, що завгодно, щоб малюк міг пограти самостійно навіть перебуваючи поряд з вами.
Дитячі психологи та психоневрологи одностайні: дітям, які виросли без відчуття власного «кута», важко визнати право іншої людини на недоторканність особистих кордонів. Їм не зрозуміти, чому не можна брати чужі речі без дозволу, і, ставши дорослими, вони поводяться з безпосередністю і безцеремонністю, чим, зрозуміло, викликають у оточуючих те ж обурення, що й вчинки героїні у ведмежого сімейства. А це загрожує постійними конфліктами і стресами, що виснажують.
В тісноті та не в образі!
Особливий випадок – багатодітна сім’я. У дітей місце для ігор одне на всіх, школярі за загальним столом роблять уроки, одяг та іграшки переходять від старших до молодших. Хіба в таких умовах можна навчити дітей бути по-справжньому самостійними, не «мавпувати» один з одного та поважати особистий простір інших родичів? Виявляється, так. Про це свідчить багатовіковий досвід Японії та Китаю, де люди завжди жили великими сім’ями.
Виявляється, закріпити за кожним недоторканний мінімум життєвого простору в таких стиснених (у буквальному розумінні) умовах допомагають ритуали. Взяти хоча б знамениту чайну церемонію: кожному належить своє місце, і ніхто інший не має права його зайняти. Беріть приклад із мудрих жителів сходу – виділіть дитині власний куточок за столом, свій стілець, особистий посуд. Хоча б одну, але саме його іграшку, трохи речей, що належать тільки йому та нікому більше.
У будь-яких умовах — від царських палат і до крихітної кімнатки — є всі шанси виростити фізично та психологічно здорову дитину, яка впевнена у собі та вміє використовувати самотність як дуже цінний ресурс. Не бійтеся залишати дітлахів один на один з собою, зрозумійте – це не означає, що ви мало їх любите або не бажаєте проводити з ними час. Навпаки — таке виховання говорить про те, що ви люблячі і розсудливі батьки, які вміють довіряти своїй дитині.
